Студентський портал КСУ
Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки
Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки

Особливості економічних і політичних процесів у регіоні.
Латинська Америка - це та частина Північної, Центральної і Південної Америки, що лежить на південь від кордону між США і Мексикою. Назву цей регіон світу отримав через панування там іспанської і португальської мов, які виникли на основі стародавньої латинської мови.
У країнах Латинської Америки, які здобули незалежність у першій половині XIX ст., склалися політичні відносини, успадковані від колоніального минулого.
Домінуюче становище у політичному житті посідали різні угруповання латифундистів - нащадків іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (в основному індіанців) та негрів-рабів (рабство у деяких країнах існувало до кінця XIX ст.). Латифундії ставали центрами життя цих країн.
Після здобуття незалежності ці країни, крім Бразилії, були проголошені республіками, повнота влади в них належала вождям, які спиралися на армію і деякі угруповання латифундистів. При цьому в країнах формально зберігались конституції, представницькі органи, імітувалось проведення виборів.
Панування латифундій приводило до переважно аграрного характеру розвитку цих країн. Це неодмінно ставило їх у залежність від промислово розвинутих держав - спочатку Англії, а згодом Німеччини і США, які забезпечували країни Латинської Америки промисловими товарами, капіталами і були основними ринками збуту для їх продукції. Сільське господарство країн мало монокультурний характер. У Аргентині переважало виробництво м'яса і зерна, в Бразилії та Колумбії - кави, на Кубі - цукру, в Центральноамериканських країнах - тропічних фруктів.
Таким чином, поєднання політичного суверенітету і економічної залежності стала важливою особливістю розвитку країн регіону.
З кінця XIX ст. у країнах Латинської Америки розвивається промисловість, переважно гірничодобувна і по переробці сільськогосподарської продукції, орієнтована на ринки Європи, США і залежна від іноземного капіталу.
Перша світова війна безпосередньо не зачепила країни Латинської Америки, проте мала для їх розвитку суттєві наслідки. Зростання споживання сільськогосподарської продукції і сировини у воюючих державах призвело до зростання ціни на цю продукцію.
Це збільшило прибутки латиноамериканських країн, що були використані для розвитку промисловості. У країнах формувався національний капітал і робітничий клас, які в повну силу заявили про свої права. Тим самим на невирішене аграрне питання накладались проблеми, притаманні промислово розвинутим країнам. Війна призвела також до згортання капіталовкладень європейських держав, чим відразу скористались США. Після відкриття у 1914 р. Панамського каналу, який став власністю США, виросла політична вага і вплив Сполучених Штатів.
Реформи 20-30-х років. Боротьба за економічну незалежність. У 20-30-х роках у країнах Латинської Америки стає популярним гасло зміцнення національної незалежності і усунення впливу іноземних держав, що спонукало уряди деяких країн до проведення реформ. Найбільш радикальні реформи у першій чверті XX ст. були проведені в Аргентині й Мексиці.
Так, в Аргентині президент Іпполіто Ірігойєн (1916-1927 pp.) дозволив діяльність профспілок, ввів 8-годинний робочий день і надання двотижневої оплачуваної відпустки. В країні було проведено земельну реформу, згідно з якою селянам передавалось із державного фонду 8 млн. га землі і захищались права орендаторів. Незалежнішою стала зовнішня політика Аргентини.
У Мексиці в результаті революції 1910-1917 pp. до влади прийшла нова політична еліта. 1 травня 1917 р. була прийнята одна з найбільш демократичних на той час конституцій. Вона закріплювала за нацією права на землю та її надра, зобов'язувала повернути селянам всі захоплені у них землі, а також наділити їх землею із державного фонду. Крім того, кожний штат встановлював максимум землеволодіння, а надлишки викуплялись і розподілялись між селянами. Конституція визнавала права профспілок, встановлювала 8-годинний робочий день. Початкова освіта стала обов'язковою і безплатною. Мексика була проголошена демократичною президентською федеративною республікою.
Ще одним поштовхом до таких перетворень стала економічна криза 1929-1932 pp. Вона відчутно вдарила по економіці латиноамериканських країн. Впали надходження від експорту. На складах накопичилась значна кількість сільськогосподарської продукції, яку доводилось знищувати, щоб хоч якось утримати ціни від різкого падіння. Ця криза показала всю небезпечність збереження економічної залежності. Відбувається нове піднесення антиімперіалістичного руху (насамперед антиамериканського й антиан-глійського), що призвело до зближення країн Латинської Америки з Німеччиною та Італією, які суперничали з США і Англією. Але головною метою урядів Латинської Америки був пошук виходів із скрутного становища.
У країнах Латинської Америки починається індустріалізація, яка повинна була компенсувати неможливість імпорту машин і обладнання з промислово розвинутих країн. Для розвитку власної промисловості місцевому капіталу надавались всілякі пільги. Держава вкладала кошти у розвиток промисловості, що сприяло виникненню державного сектору економіки. Робились спроби змінити структуру експорту, щоб зменшити його залежність від одного виду продукції. Встановлювався контроль над діяльністю іноземного капіталу. В Аргентині, Мексиці, Болівії була націоналізована нафтодобувна промисловість.
Таким чином, у Латинській Америці, як і у країнах Заходу, криза призвела до посилення державного регулювання економі»-кою. Форми проведення перетворень були різними. У Бразилії з ініціативою проведення реформ виступив президент Жетуліо Варгас (1930-1945 pp.). Він встановив режим особистої влади і у перші роки свого правління був прихильником фашизму й намагався у всьому бути схожим на Муссоліні. Під час війни він кардинально змінив свої погляди і направив воювати на боці антигітлерівської коаліції 30-тисячний корпус, який брав участь у бойових діях в Італії.
За роки правління Ж.Варгаса у Бразилії була проведена індустріалізація, введені протекціоністські митні податки, було розвідано й почалась експлуатація покладів природних родовищ (боксити, залізна руда, нікель, золото). Освоювались нові землі. У соціальній сфері здійснено страхування та трудове законодавство, введено 8-годинний робочий день, визначено розмір мінімальної заробітної плати, пенсій, відпусток тощо. Значні кошти були направлені на розвиток освіти й культури.
У Чилі схожі реформи були проведені урядом Народного фронту на чолі з президентом Агірре Серду.
Найбільш ґрунтовні перетворення були проведені у Мексиці президентом Ласаро Карденасом (1934-1940). За часи його правління покінчено з пануванням латифундій, націоналізовано залізниці і нафтову промисловість, утвердився демократичний устрій.
США і Латинська Америка. Посилення антизахідних, особливо антиамериканських настроїв примусило США скорегувати свою політику в Латинській Америці. Президент Рузвельт заявив, що США будуть проводити політику "доброго сусіда" і не здійснюватимуть інтервенції (що не завадило здійснити її у 30-ті роки в Нікарагуа). США стали покладатися на розвиток міжамериканського співробітництва на основі рівності. Така політика сприяла послабленню впливу Німеччини та Італії в Латинській Америці і створила умови для участі країн Латинської Америки у Другій
світовій війні на базі антигітлерівської коаліції (19 країн оголосили війну Японії, Італії, Німеччині і стали членами Організації Об'єднаних Націй). Реально взяли участь у війні Бразилія і Мексика.


 

Украинская Баннерная Сеть