боротьба патриціїв і плебеїв- основа політичної історії Раннього риму

Жорстока соціальна боротьба плебеїв з патриціями стала головним чинником суспільного розвитку Риму V – IV ст. до н. е. Вимоги плебеїв зводилися до трьох основних пунктів:

допуск плебеїв до суспільної землі, обмеження патриціанського землеволодіння, наділення плебеїв земельними наділами;

скасування боргової кабали та обмеження боргового проценту;

зрівняння політичних прав, тобто участь плебеїв у всіх зборах та вибрання на державні посади.

Боротьба плебеїв з патриціями, яка почалась в середині VIст. до н. е., закінчилась лише в ІІІ ст. до н. е. В історії виділяють три головних етапа:

1)       середина VIст. до н. е. – 494р. до н. е.  – від реформи Сервія Тулія до встановлення народного трибунату;

2)       494 – 444 рр. до н. е.  – від запровадження посади народних трибунів до законів Кану лея;

3)       385 – 287 рр. до н. е.  – від руху Манлія й законів Ліцинія -  Секстія до плебесцита Гортензія.

До середини VI ст. до н. е. плебеї вважалися чужаками і їм не довіряли навіть службу в війську, але збільшення чисельності плебеїв з одного боку та посилення військової активності з іншого боку, призвели до необхідності залучення Ії до народного ополчення. Що було закріплено реформами Сервія Тулія. Таким чином, плебеї отримали римське громадянство і лише одне право – проливати кров за Рим.

На початку V ст.. до н. е. римська армія складалась з більшості плебеїв, а патриції займали в ній командні пости. З цього часу, спираючись на більшість громадян – воїнів, плебеї почали боротьбу за свої громадянські права, погрожуючі в найвідповідальніші моменти війни, піти з міста й заснувати власне місто. Такі уходи плебеїв з міста отримали назву сецесій. Патриції вимушені були вступати в переговори з плебеями і йти на поступки. Найважливішим з них було створення нової магістратури ( посади) народних трибунів, які могли призупинити всі рішення патриціанських магістрів, проголосивши слово veto - забороняю (494р. до н. е. ). Земельна проблема була вирішена лише частково. В 454р. до н. е. за поданням народного трибуна Іцилія – були роздані землі, найбіднішим громадянам.

Наслідком другої сецесії (449р. до н. е. ) стали «закони XII таблиць, які були записані на мідних дошках і виставлені на центральній площі Риму – форумі. Ці закони виявили величезний вплив на подальший розвиток римського суспільства та права. Старий, пов’язаний з родовим укладом звичай, був замінений писаним правом, яке зв’язувало приватну власність, рабство та нерівноправність. В «Законах дванадцяти таблиць» було зафіксована правова різниця між патриціями та плебеями, патронами та клієнтами, вільних громадян та рабів.В тому ж 449р. до н. е. консули Валерій та Горацій провели ще три закони в інтересах плебеїв:

- підтвердження недоторканності народних трибунів;

- право апеляції до народних зборів засудженого патриціанськім магістратом на смерть чи фізичне покарання;

- найголовніше, рішення плебейських зборів отримало силу законів, обов’язкових і для патрісіїв.

Для задоволення земельного голоду  малоземельні римські громадяни стали виводитися в колонії, які засновувались на різних територіях Італії. В період з 334 по 287рр. до н. е. було засновано 18 римських колоній це частково вирішило  аграрну проблему.

В 326 р. до н. е. плебеї добилися дуже важливої реформи. За законом Петелія боргова кабала була відмінена, з цього часу громадянин риму відповідав за заборгованість лише своїм майном. В рабів тепер можна було обертати лише полонених.

В 287р. до . н. е. знову було підтверджено, що рішення плебейських судів обов’язкові для всіх громадян, в тому числі і для патриціїв ( закон Гортензія). Цей рік вважається останнім роком боротьби плебеїв з патриціями за свої політичні пр.